Тема 4. Ранні теорії менеджменту

 

План

​

1. Класична теорія менеджменту.

2. Поведінкова теорія менеджменту.

3. Школа науки управління.

 

1. Класична теорія менеджменту

​

   Подальший розвиток теорії і практики менеджменту прийнято розглядати виділяючи підходи і школи управління. Наприклад, Р.М. Фаллер історично поділяє підходи управління на три основні школи: наукове управління, яке підкреслює важливість ефективності; людські відносини, які враховують людські аспекти ефективності; адміністративне управління, яке робить опір на аспекти координації в управлінні.

   Дж. О'Шонессі, розглядаючи принципи організації фірмою, групує школи управління за такими підходами: класичний підхід; теорія людських відносин; біхевіористський підхід; системний підхід; ситуаційний підхід.

   М.Х. Мейсон, М. Альберт, Ф. Хедоурі в книзі "Основи менеджменту" проводять групування, виділяючи такі підходи до управління з точки зору різних шкіл управління: процесний підхід, системний підхід, ситуаційний підхід.

  Основоположником наукового менеджменту і засновником амери­канської науки управління прийнято вважати Ф. Тейлора (1856-1915 рр.), на могилі якого у Філадельфії написано "Батько наукового менеджменту". Отже, Ф. Тейлору належить важливе місце в розвитку менеджменту, як засновнику теорії і методології наукової організації праці.

    У його працях ("Принципи наукового управління", "Наукова організація праці" та ін.) прослідковуються твердження про створення наукового менеджменту як інтелектуальної революції, яка поклала кінець авторитарним методам управління. Ф. Тейдор вважав менеджмент наукою, яка заснована на точних законах, правилах і принципах. Він сформулював  важливий висновок про те, що робота з управління це певна спеціальність, і орі анізація в цілому виграє, якщо кожний працівник зосереджується на тому, що він може робити найкраще. Його праці містять конкретні рекомендації щодо поліпшення використання праці робітників і засобів виробництва, введення чіткого регламенту і стандартів на засоби праці, інструменти, робочі операції і рухи чіткого обліку робочого часу, використання диференційованої оплати праці тощо.

   Особливу увагу Ф. Тейлор приділяв питанням нормування праці, організації робочих місць і аналізу трудових рухів на підставі вдосконалення методики обліку затрат робочого часу. Для досягнення максимальної продуктивності праці він рекомендував забезпечити правильне поєднання трьох елементів: V конкретного завдання, встановленого на основі ретельних спостережень; V визначення норми часу; У особливого методу роботи.

  У пошуках засобів проти навмисної повільності робітників Тейлор рекомендував дотримуватись чотирьох принципів управлінської науки:

• наукового вивчення кожної задачі і розвитку наукових методів;

• копіткого підбору працівників і стимулювання виконання задач;

• підтримання тісного контакту з працівниками;

• по можливості здійснювати поділ кожної роботи.

   Щоб досягти ефекту, Тейлор запропонував норми виробітку, це дало змогу перейти до управління, при якому розподіл робіт, контроль та інші функції здійснювалися на підставі точного розрахунку.

   Розквіт школи наукового управління відповідає періоду розвитку економіки США, коли головне завдання функціонування фірми почалося в удосконаленні механізму великомасштабного виробництва, яке супроводжувалося ростом виробництва продукції стандартної якості і зменшенням затрат. Для цього періоду характерним був мінімальний державний і соціальний контроль у діяльності фірми.

   Об'єктом досліджень школи наукового управління є виробничий процсі  головним елементом якого є працівник.

    Раціональні підходи покладено в ранг господарської політики,
Ф. Тейлором були використані в організації більшості великих промислових
підприємств. Вони дали можливість задовольнити всезростаючі потреби ринку в продукції значного масового попиту. Ці концепції спонукали до розвитку продуктивних сил шляхом концентрації виробництва, збільшення одиничних потужностей окремих елементів основного капіталу більшості технологічних процесів на підставі удосконалення їх техніко-економічних показників.

   Засновники школи наукового управління виходили з того, що, використовуючи спостереження, логіку і аналіз, можна удосконалити більшість операцій ручної праці, домогтися найефективнішого їх виконання. Формування школи наукового управління здійснювалось в трьох основних напрямах, які стали вихідними принципами для розвитку менеджменту:

• раціональна організація праці;

• розробка формальної структури організації;

• розробка заходів із співробітництва керуючого і працівника. Раціональна організація праці передбачала заміну традиційних методів

роботи низкою правил, які були створені на підставі аналізу роботи і послідовної розстановки працівників, їх навчання.

  Великими прихильниками і послідовниками Тейлора були його співвітчизники, подружжя Гільбертів: Ліліан і Френк. Вони вивчали трудові операції, використовуючи кінокамеру і винайдений особисто ними спеціальний прибор-мікрохронометр, який міг вимірювати і зафіксувати проміжки часу тривалістю до 1/2000 сек. За допомогою застосування стоп-кадру їм вдалося виявити і описати 17 основних рухів руки і їх тривалість, що дало можливість надалі викинути ті, які при виконанні стандартних дій на звичайному обладнанні були зайвими, не продуктивними. Наприклад, при укладанні цегли було визначено чотири рухи замість колишніх 18, що забезпечило ріст продуктивності праці каменярів на 50%.

   Розробляючи заходи зі співробітництва керуючого і працівника, представники школи наукового управління прийшли до висновку про необхідність систематичного стимулювання праці, для того, щоб зацікавити працівників у підвищенні продуктивності праці.

  Обмеженість і недоліки раціоналістичної школи Тейлора і його послідовників у значній мірі змогли подолати представники класичного напряму в менеджменті, у витоків якого стояв француз Анрі Файоль (1841-1925 рр.)

  Як і Тейлор, Файоль підтримував раціоналістичні погляди, але об'єктом своїх інтересів він вибрав організацію в цілому, а не окремі напрями її діяльності, і що є головним, він вивчав і описував управлінську діяльність як живу, що до нього не робив ніхто.

   А.Файоль розбив всі можливі операції, які зустрічаються на підприємствах, на шість груп:

- технічні операції(виробництво, обробка);

- комерційні операції(купівля, продаж);

- фінансові операції(залучення засобів та розпорядження ними);

- страхові операції(страхування та охорона майна і осіб);

- облікові операції(бухгалтерія, статистика тощо);

- адміністративні операції (передбачення, організація, розпоряд-ництво, координація, контроль).

   А. Файоль підкреслював, що яким би не було підприємствощі шість груп операцій або суттєві функції зустрічаються в ньому завжди. Саме Файоль був першим дослідником, який класифікував вивчення менеджменту за його функціональними ознаками, і головним його внеском у теорію управління є розгляд останнього як універсального процесу, що складається з кількох взаємозв'язаних функцій.

  Наступним важливим внеском А. Файоля в теорію менеджменту є вироблення загальних принципів побудови структури організації. Однак, на думку Файоля, ці принципи повинні бути гнучкими і здатними пристосовуватися до будь-яких запитів, оскільки "в адміністративних засадах немає нічого негнучкого та абсолютного; все в них є питанням міри. Майже ніколи не використовується один і той самий принцип у схожих умовах: потрібно враховувати різні та змінювані обставини, відмінності і заміну та багато інших змінних елементів".

   Таких принципів управління, за Файолем, є чотирнадцять:

- розподіл праці;

- влада та відповідальність;

- дисципліна;

- єдність розпорядництва;

- єдність керівництва;

- підпорядкування індивідуальних інтересів загальним;

- винагорода персоналу;

- централізація;

- ієрархія;

- порядок;

- справедливість;

- стабільність персоналу;

- ініціатива;

- єдність персоналу.

  Отже, для А. Файоля джерелом ефективності системи управління є управлінські принципи, головним суб'єктом використання яких повинна бути адміністрація.

Цілком очевидно, що практично всі названі принципи є корисними для організацій і сьогодні, незважаючи на зміни, що відбулися. А. Файоль стверджував, що сформульовані ним принципи управління придатні для використання не лише в економіці, а й в урядових закладах, армії тощо.

  Послідовником ідей А. Файоля був Т. Емерсон, основою досліджень якого є праця "Дванадцять принципів продуктивності" (1911р.), де розглядаються принципи управління підприємством. Він вперше поставив запитання про ефективність виробництва в широкому розумінні. Закономірним завершенням методичних розробок класичної школи стали праці М. Вебера, що створили струнку теорію організації ідеального (бюрократичного) типу. Формальне закріплення поділу праці у керуванні стало фундаментом побудови ієрархічних структур як одного з найважливіших методів бюрократичної організації. Його основу склали рекомендації і правила примусової системи робіт і жорсткого нормування, що виключають індивідуалізований вплив працівників на виробництво. У цих умовах від людини не були потрібні ні ініціатива, ні творчість, ні самостійні рішення.

  Крім того, Файоль склав перелік якостей, якими, на його думкуповинні володіти менеджери, та першим поставив проблему організованого навчання менеджменту.

  Відмінною особливістю цієї школи є те, що об'єктом наукового управління дослідження стає процес управління, а предметом - методи й способи організації цього процесу. Адміністративна школа з'явилася тоді, коли на зміну епохи виробництва прийшла епоха збуту. Попит на основні споживчі товари стає близький до наповнення, тому для складання програм діяльності фірм потрібно було вивчати ринки, їх стан і можливі зміни. Орієнтація на ринок в організації управління фірмами розширила і ускладнила задачі управління, що визначили необхідність поділу праці в самій системі управління виробництвом.

   За ускладнення задач управління фірмами, наповнення ринків, посилення конкуренції підвищились вимоги до якості виробів, ускладнювалася технологія виробництва, поновлювались види продукції. Це вимагало змінити ставлення до працівників у виробництві і управлінні. Виникла необхідність використання творчого потенціалу працівника. Стали обов'язковими такі методи управлінського впливу, які забезпечували б використання здібностей працівників.

Безумовно, все це не означає, що раціоналістична модель повністю себе вижила. Мова йде про її розвиток, модифікацію стосовно до умов розвитку підприємницької діяльності.

 Не варто забувати, що раціоналізм залишається і буде надалі залишатися методологічною основою формування організаційних структур, планування, проведення економічних розрахунків, обгрунтування господарських дій. Важливі принципи і методи адміністрування, розроблені і апробовані основоположниками наукового управління, невід'ємні від колективної, спільної діяльності як такої. Сьогодні використання традиційних принципів організації підприємницької діяльності не може забезпечити довготривалий комерційний успіх. Для його забезпечення необхідно проводити експерименти, вміти вести пошук економічно раціонального шляху в умовах підвищеного ризику, шукати й підтримувати зв'язки, розширювати різні ділові зв'язки не тільки між партнерами, але й конкурентами.

  На межі 20-х і 30-х років у США почали формуватися передумови, які через два десятиліття призвели до якісно нової ситуації в управлінні. В умовах розпочатого переходу від екстенсивних до інтенсивних методів ведення господарства виникла необхідність пошуку нових форм управління, для яких характерним був чітко виражений соціологічний і психологічний нахил. Метою цих методів було усунення деперсоналізованих стосунків на виробництві та заміна їх концепцією співпраці між робітниками та підприємцями.

   У період з 1936 по 1955 рр. відбулися істотні зміни в проблемах, що і юс гали перед закордонними корпораціями. Великі підприємства, що задіяли величезні ресурси і капітали, активізували пошук шляхів і способів максимізації випуску продукції і росту ефективності виробництва. У цьому їм допомогли розробки школи людських відносин, що вивчали вплив соціальних і психологічних особливостей малих неформальних груп на результативність роботи організацій.

   Серед рекомендацій школи необхідно відзначити методи залучення рої н і ішків до планування і нормування операцій, атакож способи збагачення змісту і збільшення розмаїття праці, що мало ключове значення в умовах поглиблення спеціалізації. Поряд з цим у центрі розробок представників цієї школи був пошук методів удосконалення праці учасників керування.

  Вивчення людських відносин і поводження людей на робочому місці, що використовує наукові положення психології і соціологи (біхевіористська георія), призвело до обгрунтування методів, що враховують різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, використання влади й авторитету, оргструктури і комунікацій, лідерства, збагачення змісту роботи і якості трудового життя. Це забезпечувало підвищення ефективності роботи організації, насамперед за допомогою найповнішого використання потенціалу людських ресурсів.

   У 50-ті роки розробки в галузі менеджменту розгорталися паралельно за п'ятьма напрямами: класичному, людських відносин, поведінкових наук, кількісному і системному підходах. Така різноманітність досліджень відповідала потребам післявоєнної економіки, в якій під впливом нових технологій (їхню базу склали ЕОМ та інформаційні системи) почали активно формуватися ринково-підприсмницькі структури. Розвиток виробництва в сфері споживчих товарів і послуг призвів до значного росту числа середніх і малих організацій, що не орієнтувалися на масового споживача, а задовольняли попит окремих груп населення. Для ефективності розвитку цим організаціям були необхідні системи керування, що враховують динамізм зовнішнього середовища і дозволяють швидко пристосовуватися до її змін. Потребу в нових підходах до менеджменту відчували й найбільші корпорації, що посилювали у післявоєнний період конкурентне суперництво. Були потрібні методи, що, з одного боку, дозволяли б оптимізувати прийняті рішення, а з іншого - зберігати складні організаційні відносини між усіма складовими частинами великих організацій.

    Ці запити задовольняли нові розробки, що базувалися на кількісному й системному підходах до менеджменту. Формування цих підходів було пов'язане з розвитком таких наукових напрямів, як теорія систем і дослідження операцій. Для рішення складних управлінських проблем у 60-ті роки стали широко використовувати математичні моделі і методи оптимізації. Були розроблені і успішно застосовувалися в практиці менеджменту кількісні методи керування запасами, розподілом ресурсів, заміною застарілого устаткування. На підставі цих методів зважувалися завдання масового обслуговування, вибору стратегії поводження в умовах невизначеності тощо.      Визначення організації з позицій системного підходу істотно підвищило можливості управлінського контролю за всіма її параметрами, підсистемами й елементами.

 

2. Поведінкова теорія менеджменту

​

   До проблем мотивації праці теоретики менеджменту звернулися в 30 -ті роки. Вчені дійшли висновку, що необхідно виробити нове розуміння ролі людської мотивації та поведінки людей в організаціях. Велика частка людської поведінки мотивується не логікою та фактами, а почуттями. Намагатися усунути цей емоційний, в чомусь ірраціональний елемент людської поведінки - значить намагатися порушити цінності людей. Оскільки попередні школи менеджменту випускали з поля зору вказані аспекти, школу людських стосунків часто називають неокласичною.

   Засновником цієї школи став американський соціолог і психолог Ельтон Мейо (1880-1949 рр.). Фундаментом для його досліджень були здобутки у теорії психології людини, а саме: праця Зігмунда Фрейда "Психологія підсвідомого".

Основні тези Е. Мейо:

• люди, в основному, мотивують соціальними потребами і відчувають свою індивідуальність завдяки своїм стосункам з іншими людьми;

• у результаті промислової революції та раціоналізації процесу праці сама робота значною мірою втратила привабливість, тому люди шукають задоволення у соціальних взаєминах;

• люди більш чутливі до соціального впливу групи рівних їм людей, ніж до спонукань і засобів контролю, що використовуються керівниками;

• робітник виконає розпорядження керівника, якщо останній зможе задовольнити соціальні потреби своїх підлеглих і їх бажання бути зрозумілими.

   Завдання менеджменту на цьому етапі розвитку управлінської думки полягало також у розвитку плідних неформальних контактів в організації, оскільки дослідження показали, що вони є вагомою організаційною силою, здатною або бойкотувати розпорядження, або сприяти їх реалізації. Тому неформальні стосунки ні в я кому разі не можна ігнорувати, ними слід керувати на основі співпраці між робітниками та адміністрацією.

  Отже, школа людських стосунків зосередилася, в основному, на методах налагодження міжособистісних відносин (концепція взаємин між членами колективу). Було доведено, що за умови виявлення більшого піклування керівництва про своїх підлеглих, рівень задоволення працівників повинен зростати, а це, в свою чергу, призведе до зростання продуктивності праці. Рекомендувалось використовувати прийоми управління людськими стосунками, які охоплювали більш ефективні дії безпосередніх керівників, консультації з робітниками та надання їм ширших  можливостей для спілкування в роботі.

   Особливості цієї концепції зводяться до такого:

• більшість людей бажають, щоб їх не лише любили, поважали, але й щоб їм давали можливість брати участь у здійсненні гідних цілей;

• основним обов'язком керівника є створення такої обстановки, при якій підлеглі можуть спрямувати всі свої здібності на досягнення цілей організації. При цьому він повинен прагнути до розкриття та використання на практиці всіх своїх творчих здібностей;

• керівник повинен забезпечити участь персоналу у вирішенні як дуже важливих, так і поточних питань. Чим важливішим є рішення, тим більш енергійними повинні бути спроби залучити підлеглих до його прийняття;

• керівник повинен безперервно прагнути до того, щоб підлеглі ширше використовували самоконтроль і прагнули до визначення напрямів своєї діяльності за ступенем розвитку та вияву своїх знань і здібностей;

♦ з використанням керівником досвіду, знань і творчих здібностей своїх підлеглих підвищуватиметься якість рішень і роботи;

♦задоволення персоналу роботою призводить до підвищення продуктивності праці і сприяє її зростанню при творчому підході.

 

3. Школа науки управління

​

  Основним завданням кількісної школи в менеджменті є забезпечення керівників інформаційною базою, необхідною для прийняття рішень. Представники інженерних наук, статистики, математики зробили вагомий внесок у розвиток кількісної школи.

Найчастіше проблеми кількісної школи пов'язують з дослідженням операцій (проектуванням і функціонуванням операційних систем), процесами розробки, а прийняття управлінських рішень - побудовою інформаційних систем.

   Найбільш відомими представниками цієї школи є Д. Мрач, Г. Саймон, Р. Акофф, Д. Вудворд, Д. Томпсон, Н. Лоуренс.

   Дослідження в межах кількісної школи передбачає реалізацію певних дій (процедур):

- виявлення операційної проблеми;

- вироблення моделі ситуації, яка спрощує реальність і подає її абстрактно;

- надання змінним моделям кількісних значень з метою описання кожної зміни та пов'язання між собою.

   Більшість методів і засобів кількісної школи мають такі характеристики:

- головна увага зосереджується на прийнятті управлінські рішення. Основний кінцевий результат аналізу повинен втілюватися у вигляді керуючої!) впливу.          Процес прийняття рішення с головною складовою частиною повсякденної діяльності керівників виробництва;

- критерієм обирається економічна ефективність. Вибір керуючого впливу повинен здійснюватися на підставі порівняння величин, які характеризують стан підприємства і впливають на його процвітання в майбутньому (витрати, доходи, норма прибутку тощо);

- використання формалізованих математичних моделей, які є. по сугі, можливими варіантами вирішення проблеми.

   Модель - це форма зображення реальності. Звичайно, модель спрощує реальність або зображує її абстрактно. Моделі полегшують розуміння складностей реальності. Процедури перетворення даних повинні буги досить зрозумілими і докладними, щоб будь-який аналітик міг отримати на підставі однакових даних одні й ті ж результати.

Залежність від комп'ютера. Необхідність використання комп'ютера пояснюється складністю математичних моделей, великим обсягом даних, а також значною кількістю обчислень, які виконуються при вирішенні моделей.

  У вітчизняній економіці поступово формуються умови для суттєвого підвищення ефективності та прибутковості роботи підприємств, їх орієнтації на реального споживача.

 

Питання для контролю знань

1. Обгрунтуйте класичту теорію менеджменту.

2. Зробіть характеристику поведінковоїтеорії менеджменту.

3. Зробіть характеристику школи науки управління.