Тема 70 | Mysite

Тема 70. Основні стратегії, які використовують багатонаціональні компанії

План

1. Завдання та принципи управління зовнішньоекономічною діяльністю.

2. Способи зовнішньоторговельних функцій.

3. Завдання зовнішньоекономічного відділу.

4. Стратегії багатонаціональних команій.

1. Завдання та принципи управління зовнішньоекономічною діяльністю

Управління зовнішньоекономічною діяльністю - це системний вплив на об'єкт, тобто виробничі структури, фірми, організації, колективи людей для забезпечення їх життєздатності і досягнення кінцевого результату. Важливим елементом управління зовнішньоекономічною діяльністю є визначення цілі, котре виступає як передбачення результатів управлінської діяльності.

У системі управління зовнішньоекономічною діяльністю також виділяють поняття керуючої і керованої системи. Керуючою системи є спеціальні органи управління, менеджери або працівники апарату управління, які розробляють і реалізують рішення з метою кращого використання потенційних можливостей, закладених в керованій ланці, та досягнення визначеної мети. Керована система сприймає керований вплив з боку керуючої структури.

Здійснюючи управління зовнішньоекономічною діяльністю, суб'єкти та об'єкти України та іноземні підприємці керуються такими принципами:

• суверенітету України, що полягає у виключному праві громадян України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України; обов'язку країни виконувати всі договори і зобов'язання у міжнародних економічних відносинах;

свободи зовнішньоекономічного підприємництва, добровільно вступити у зовнішньоекономічні зв'язки, здійснювати їх у формах, які прямо не заборонені чинним законодавством України, дотримуватися законів України, бути власниками всіх одержаних результатів зовнішньоекономічної діяльності;
юридичної рівності, тобто рівності перед законом всіх суб'єктів та об'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності; заборони будь-яких дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, іноземних об'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;
верховенства закону, заборони застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності менш сприятливі умови, ніж ті, які встановлені законами України;
захисту інтересів суб'єктів та об'єктів зовнішньоекономічної діяльності, при якому держава забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів і об'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних об'єктів господарської діяльності на її території згідно із законами України;
еквівалентності обміну, недопустимості демпінгу, тобто продажу товарів за цінами, нижчими від діючих на міжнародних товарних ринках.

До керуючої системи управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні відносяться: внішньоекономічну діяльність на території України; обов'язку країни виконувати всі договори і зобов'язання у міжнародних економічних відносинах;

свободи зовнішньоекономічного підприємництва, добровільно вступити у зовнішньоекономічні зв'язки, здійснювати їх у формах, які прямо не заборонені чинним законодавством України, дотримуватися законів України, бути власниками всіх одержаних результатів зовнішньоекономічної діяльності;
юридичної рівності, тобто рівності перед законом всіх суб'єктів та об'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності; заборони будь-яких дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, іноземних об'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;
верховенства закону, заборони застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності менш сприятливі умови, ніж ті, які встановлені законами України;
захисту інтересів суб'єктів та об'єктів зовнішньоекономічної діяльності, при якому держава забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів і об'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних об'єктів господарської діяльності на її території згідно із законами України;
еквівалентності обміну, недопустимості демпінгу, тобто продажу товарів за цінами, нижчими від діючих на міжнародних товарних ринках.

Кабінет Міністрів України, який здійснює зовнішньоекономічну політику України відповідно до її законів: координує діяльність міністерств, державних комітетів та відомств України з управління зовнішньоекономічною діяльністю; погоджує роботу торговельних представництв України в іноземних державах; приймає нормативні акти з питань управління зовнішньоекономічною діяльністю у випадках, передбачених законами України; проводить переговори та укладає міжурядові договори України; забезпечує виконання міжнародних договорів з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами; вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему органів оперативного управління зовнішньоекономічною діяльністю; забезпечує складання платіжного балансу; Національний банк України, який забезпечує зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, що визначають платоспроможність України; представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди; регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав; виступає гарантом кредитів, що надаються підприємствам і організаціям зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу;

Міністерство зовнішньоекономічної діяльності України, яке забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні підприємствами та організаціями зовнішньоекономічної діяльності; координує їх зовнішньоекономічну діяльність, виконує інші функції відповідно до законів України;

Державний митний комітет України, який здійснює митний контроль в Україні згідно з чинним законодавством; Антимонопольний комітет України, який здійснює контроль за додержанням підприємствами та організаціями зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства; якими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність; структурні одиниці іноземних об'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України (філії, відділення тощо); інші об'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

2. Способи зовнішньоторговельних функцій

В організаціях зовнішньоторговельні функції управління будуються у двох формах: як частка внутрішньої структури - зовнішньоекономічний відділ - і відносно самостійна організація - зовнішньоторговельна фірма.

В умовах ринкової економіки організації мають удосконалити експорт та імпорт товарів, по можливості оперативно оволодіти світовими ринками шляхом зниження витрат на виробництво продукції.

Економічну політику у сфері експорту й імпорту товарів здійснює зовнішньоекономічний відділ, провідна роль в якому належить службі маркетингу.

До функцій зовнішньоекономічного відділу відносяться: маркетингова діяльність, вивчення ринків збуту та закупки товарів; експорт та імпорт товарів, продаж та закупівля продукції зарубіжними замовниками; облік досягнень конкурентів на внутрішньому ринку; прогнозування світових тенденцій в економіці, міжнародних відносин та зовнішньоекономічної діяльності; виставочна діяльність з метою показу своїх товарів і ознайомлення з продукцією конкурентів; підготовка та здійснення реклами своїх товарів; вивчення цінової політики та кон'юнктури ринків; збір і опрацювання інформації про ціни, якість та обсяги продажу конкурентоздатної продукції; укладання контрактів; оформлення документів та інші.

3. Завдання зовнішньоекономічного відділу

Зовнішньоекономічний відділ складається з таких підрозділів: експорту та імпорту, діловодства і перекладів, реклами і виставок, фінансово-валютних операцій.

Підвідділ експорту та імпорту товарів, кожний по своєму напрямку, опрацьовують перспективи проведення необхідних заходів по науковому, економічному і торговельному співробітництву із зарубіжними країнами; збирають

Підвідділ реклами і виставок розробляє заходи щодо стимулювання попиту на товари, аналізує ефективність реклами, визначає доцільність участі підприємства чи організації у виставках та інші.

До функцій підвідділу фінансово-валютних операцій входять вибір найбільш оптимального підходу до ціноутворення при експорті й імпорті товару, аналіз цін на ринку товарів та крос-курсів на валютному ринку, розрахунок потреби у кредитах та позичках тощо.

Зниження курсу національної валюти знижує вартість експортних товарів даної країни на зовнішніх ринках і стимулює збільшення експорту. Збільшення валютного курсу, навпаки, стимулює експорт, тому що призводить до подорожчання експортних товарів на ринках інших країн. Значення курсу валюти і прогнозування його динаміки може сприяти ефективності продажу товарів.

Зовнішньоторговельна фірма є посередницькою організацією при фірмах, корпораціях. Вона має юридичну самостійність і надає широке коло послуг.

Фірма видає гарантії стосовно оплати товару покупцеві та виконує митні формальності. Вона діє від імені і за дорученням підприємства чи організації.

В Україні діють декілька організаційних структур, які видають закони та підзаконні акти, що регулюють і контролюють зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів господарювання: Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Національний банк, Міністерство зовнішньоекономічної діяльності, Державний митний комітет, Антимонопольний комітет, місцеві Ради народних депутатів. Кожна з перерахованих структур має свої функції та методи роботи. Певні організаційні і регулюючі функції зовнішньоекономічної діяльності здійснюють і світові організації, такі як: Організація Об'єднаних Націй (ООН), Конференція ООН з питань торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Світовий банк, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР) та інші.

На рівні підприємства управління зовнішньоекономічною діяльністю здійснюють певні структури, які наділені відповідними функціями та повноваженнями; у зв'язку з розширенням зовнішньоекономічної діяльності їх роль та значення будуть зростати.

Стратегії багатонаціональних компаній.

Існує шість стратегічних можливостей діяльності фірми на світовому ринку. Вона може:

Передавати іноземним фірмам право на використання її власних технологій або на виробництво й поширення її продукції (у цьому випадку доходи від міжнародної діяльності дорівнюють розміру одержуваних за згодою роялті).

Зміцнювати національне виробництво (в одній країні) і вивозити товари на закордонні ринки, використовуючи як власні збутові, так і контрольовані іноземними компаніями канали.

Наслідувати багатонаціональну стратегію, для чого розроблювати особливу стратегію для кожної країни, де фірма здійснює свою діяльність, щоб вона відповідала смакам споживачів і конкурентних умов цих країн. Стратегічні кроки в одній країні не залежать від дій фірми в іншій країні; узгодження між собою стратегій компанії на різних ринках має другорядне значення порівняно з необхідністю пристосувати стратегію до умов конкретної країни.

Наслідувати глобальну стратегію низьких витрат, коли фірма прагне забезпечити низько витратне виробництво на ринках світу. Компанія спрямовує свої зусилля на те, щоб її рівень витрат був нижчий, ніж у конкурентів у рамках світового ринку. Слідувати глобальній стратегії диференціації, при якій фірма диференціює свій товар за тими самими характеристиками у різних країнах для створення постійного іміджу фірми у світовому масштабі й для завоювання міцних конкурентних позицій. Стратегічні кроки фірми координуються в усіх країнах для досягнення однотипної диференціації у світовому масштабі.

Слідувати глобальній стратегії фокусування, коли метою стратегії фірми є обслуговування ідентичних ніш на кожному стратегічно важливому національному ринку. Стратегічні дії компанії скоординовані в рамках світового ринку для досягнення постійної конкурентної переваги на цільових нішах на підставі низьких витрат або диференціації.

Продаж ліцензій має сенс у тому випадку, коли фірма, що володіє коштовними технологічними ноу-хау або патентами на унікальну продукцію, не має організаційних структур на закордонних ринках і ресурсів для самостійного виходу на ринок. Надаючи іноземним фірмам права на використання технологій або патентів, компанія, принаймні, має можливість одержувати доход за рахунок роялті.

Використання заводів усередині країни як виробничої бази для експорту товару на іноземні ринки є прекрасною первісною стратегією для досягнення зростання продаж на світовому ринку. Це мінімізує й ризик, і потребу у фінансових ресурсах, а також є безпечним способом зондування міжнародного ринку. Дотримуючись стратегії експорту, виробник може обмежити свою залученість до діяльності на чужому ринку, укладаючи угоди із закордонними оптовими фірмами, які спеціалізуються на імпорті, й передаючи їм функції зі забезпечення збуту й маркетингу у своїх країнах та регіонах світу. Якщо стає більш вигідним установити контроль над цими операціями, фірма може організувати свої збутові мережі на деяких або всіх цільових іноземних ринках. Інакше кажучи, за рахунок розміщення виробництв у своїй країні й розумної експортної стратегії фірми знижують до мінімуму свої прямі інвестиції в іноземні держави. Такі стратегії значно поширені серед корейських та італійських компаній: товар розробляється й виробляється на території цих країн, і тільки збутова діяльність здійснюється за кордоном.

Чи можна дотримуватися такої стратегії протягом тривалого часу? Де залежить від того, наскільки виробництво конкурентоспроможне щодо витрат. У деяких галузях фірми одержують додаткову економію на масштабах виробництва й за рахунок нагромадження виробничого досвіду, використовуючи переваги централізованого розміщення випуску продукції на одному або декількох заводах-гігантах, чиї можливості з випуску продукції набагато перевищують потреби в ній на будь-якому національному ринку. Очевидно, щоб досягти економії, компанії повинні експортувати свою продукцію в інші країни. Проте ця стратегія не завжди результативна: якщо виробничі витрати у своїй країні набагато вищі, ніж в інших країнах, де розмістили свої заводи конкуренти, компанія, найімовірніше, буде зазнавати збитків. Плюси й мінуси багатонаціональної стратегії порівняно з глобальною стратегією сформулювати трохи складніше.

Необхідність у багатонаціональній стратегії виникає через теорію істотних розходжень у культурних, економічних, політичних і конкурентних умовах, що склалися в різних країнах. Чим різноманітніші умови національних ринків, тим краща багатонаціональна стратегія, при якій компанія пристосовує стратегічний підхід до конкретної ситуації на ринку кожної країни.

Багатонаціональна стратегія прийнятна для галузей, де переважає багатонаціональна конкуренція; глобальна ж стратегія дає кращий результат у галузях із глобальною конкуренцією або в галузях, де починається процес глобалізації.

У таких випадках загальна міжнародна стратегія являє собою сукупність стратегій по країнах.

У той час як багатонаціональна стратегія краще підходить для галузей, де переважає багатонаціональна конкуренція, глобальні стратегії — переважно для галузей, що конкурують на світовому рівні. Глобальна стратегія фірми однакова для всіх країн. Хоча й існують невеликі відмінності в стратегіях на кожному ринку, зумовлені необхідністю пристосуватися до його специфічних умов, основний конкурентний підхід (низькі витрати, диференціація або фокусування) залишається незмінним для всіх країн, де працює фірма. Більше того, глобальна стратегія включає:

інтегрування й координацію стратегій компаній в усьому світі;

здійснення продаж у більшості або в усіх країнах, де є значний купівельний попит.

У глобальній стратегії існують два методи, за допомогою яких фірма може домогтися конкурентної переваги або компенсувати різні невигідні умови у своїй країні. Перший метод базується на здатності фірми, що діє на світовому ринку, здійснювати свою діяльність у різних країнах таким чином, щоб знижувати витрати або підсилювати товарну диференціацію.

Глобальна стратегія дає фірмі можливість одержати істотну конкурентну перевагу, розміщуючи свою діяльність у найбільш привабливих країнах і координуючи свої стратегічні дії в цілому світі. Фірми, що діють тільки на ринку своєї країни, позбавлені таких можливостей.

Другий метод орієнтований на здатність фірми координувати діяльність розкиданих по світу філій так, як не зможе зробити жодна фірма, що діє тільки на внутрішньому ринку.

Розміщення господарської діяльності. Використовуючи розміщення для досягнення конкурентної переваги, глобальна фірма повинна враховувати два моменти:

1) концентрувати здійснювану діяльність в одній або двох країнах чи розосередити її по різних країнах;

2) у яких країнах розміщувати ту або іншу діяльність.

Господарські підрозділи звичайно розміщують в одному або двох місцях у тому випадку, якщо це дає істотну економію на масштабах виробництва, якщо для здійснення найкращої координації вигідніше розміщувати взаємозалежні види діяльності в одному місці або якщо за рахунок зосередження діяльності в одному місці значно знижуються витрати виробництва внаслідок нагромадження виробничого досвіду. У деяких галузях економія на масштабах при виробництві комплектуючих і складанні настільки значна, що компанія створює один великий завод, продукцію якого поставляє на світовий ринок. Там, де існуюча практика «матеріали точно в строк» приводить до істотного зниження витрат й/або де складальні підприємства мають тривалі договірні відносини з основними постачальниками, заводи по випуску комплектуючих виробів можуть групуватися навколо складальних підприємств.

Розосереджувати господарську діяльність більш вигідно, ніж її концентрувати з кількох причин. Діяльність, пов'язана з обслуговуванням покупця, така як розподіл продукції серед дилерів, продаж і реклама, а також післяпродажне обслуговування, звичайно, повинні здійснюватися в безпосередній близькості до споживача. Це означає, що необхідно забезпечити подібну діяльність на ринках усіх країн, де глобальна фірма має багато клієнтів (крім тих випадків, коли є можливість швидко обслуговувати споживачів у суміжних країнах із близько розташованого центру). Наприклад, фірми, які займаються виробництвом устаткування для буравления нафтових свердловин і видобутку вугілля, здійснюють свою діяльність у багатьох країнах, забезпечуючи потреби клієнтів у швидкому ремонті устаткування й технічної допомоги. Великі міжнародні фінансові компанії мають численні закордонні філії для обслуговування закордонних операцій транснаціональних корпорацій, що є їхніми клієнтами. Компанії, які активно здійснюють розосередження своєї діяльності, орієнтованої на споживача, можуть одержати значну перевагу на світових ринках над своїми конкурентами, що здійснюють централізацію подібної ж діяльності, за рахунок обслуговування клієнтів. Саме це і є одним з факторів, що визначають успіх великої шістки аудиторських фірм порівняно з іншими фірмами (фірмами другого кола). Розосередження діяльності також створює конкурентну перевагу в тих випадках, коли високі транспортні витрати, відсутність економії на масштабах виробництва й торговельні бар'єри перешкоджають проводити операції з одного центру, тому що це занадто невигідно. Багато компаній часто розосереджують діяльність, щоб застрахуватися від коливань курсів обміну валют, перерв у поставках (пов'язаних зі страйками, технічними неполадками й затримками транспорту) і несприятливих політичних подій. Такий ризик буде найбільш імовірним у випадку концен грації діяльності.

Питання для контролю знань

1. Опишіть способи зовнішньоторговельних функцій.

2. Зробіть структуру зовнішньоекономічного відділу.

3. Опишіть функції зовнішньоторговельних функцій.

4. Зробіть характеристику стратегій багатонаціональних компаній.