Тема 72. Організація управління у формуваннях АПК. Фрайчайзинг як особлива система контрактних відносин.

 

План

1. Суть аграрного менеджменту, функції та особливості.

2. Поняття франчайзингу. Переваги та недоліки системи контрактних відносин.

 

1. Суть аграрного менеджменту, функції та особливості

​

    Аграрний менеджмент – суспільно-економічна наука, яка вивчає закономірності раціональної управлінської діяльності, принципи роботи з кадрами, найбільш ефективні методи впливу на трудові колективи з метою досягнення найбільшого ефекту у процесі виробництва і розподілу матеріальних благ.

    Аграрний менеджмент може бути визначений як діяльність з організації й координації виробництва у сільськогосподарських підприємствах з метою одержання зростаючого прибутку в довгостроковому періоді, а також досягнення інших специфічних для кожного власника підприємства чи менеджера цілей. Він може розглядатися і як комбінація окремих складових діяльності підприємства: виробництва, комерційної діяльності, фінансів, маркетингу, управління трудовими ресурсами.

    Однією зі специфічних особливостей сільського господарства є те, що тут у більшості випадків поєднуються функції власника і менеджера. Незалежно від того, чи це фермерське господарство, приватне сільськогосподарське підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, кооператив чи навіть акціонерне товариство, в усіх цих організаційно-правових формах підприємств тією чи іншою мірою поєднуються функції власника і менеджера.

    Для сільського господарства як специфічної галузі економіки дія ринкового механізму має свої особливості, які полягають у тому, що не завжди ціна на продукцію, визначена в точці перегину попиту й пропозиції, перевищує виробничі витрати сільськогосподарських підприємств. У такому випадку необхідне втручання держави, спрямоване на підтримку сільськогосподарського виробництва. Держава для цього може використовувати різні шляхи: пряму допомогу через систему соціального забезпечення (фермерам, що опинилися у скрутному становищі); державні програми, спрямовані на збільшення попиту на сільськогосподарську продукцію або зниження виробничих витрат; програму обмеження посівних площ, унаслідок чого зменшується обсяг виробництва і виникають умови для підвищення цін; програми дотацій з метою покриття різниці між закупівельними цінами та цінами продажу і гарантування цін на сільськогосподарську продукцію; надання пільгових кредитів тощо.

    Особливості функціонування ринкової економіки в сільському господарстві та їхній вплив на прийняття управлінських рішень на рівні аграрного підприємства можна звести до трьох груп чинників. Перша група стосується умов функціонування ринків у сільському господарстві, які наближені до чистої конкуренції і передбачають наявність значної кількості виробників, що реалізують свою продукцію, котра є стандартизованою або однорідною, що унеможливлює нецінову конкуренцію, спроможність виробника впливати на рівень ринкової ціни своєї продукції (адже питома вага обсягів виробництва і реалізації незначна), вільне входження й вихід з ринку. Віднесення галузі до чистої конкуренції є значною мірою умовністю, тому що жоден з названих чинників у реальній економіці не існує в чистому вигляді. Таке припущення є надто важливим в економічній теорії та дозволяє проводити дослідження, робити висновки й прогнозування.

    В умовах неможливості безпосередньо впливати на рівень сільськогосподарських цін з метою підвищення ефективності діяльності підприємства і зростання прибутку менеджер повинен сконцентрувати основну свою діяльність на питаннях організації виробництва та контролю з метою мінімізації собівартості продукції. Саме ці параметри діяльності підприємства безпосередньо залежать від нього.

    Друга група чинників пов'язана з так званою довгостроковою проблемою у сільському господарстві і полягає в низьких доходах сільськогосподарських виробників порівняно з працівниками підприємств інших галузей. Основними причинами цієї проблеми є цінова нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, дисбаланс попиту та пропозиції (пропозиція перевищує попит), а також відносна мобільність сільськогосподарських ресурсів.

    Третя група чинників стосується короткострокової проблеми, суть якої полягає у нестабільності доходів сільськогосподарських виробників і виявляється у коливанні цін на сільськогосподарську продукцію і відповідно доходів. Причинами такого становища є як нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, так і коливання обсягів виробництва та попиту на неї.

   Загалом сільське господарство є специфічною галуззю, яка значною мірою відрізняється від інших галузей народного господарства. Виділяють наступні особливості цієї галузі, які визначають специфіку агарного менеджменту.

   Головним засобом виробництва у сільському господарстві є земля, тоді як у промисловості – обладнання, механізми, будівлі тощо. У сільському господарстві економічний процес відтворення переплітається з природними процесами. Засобами виробництва виступають живі організми – тварини і рослини, що розвиваються за біологічними законами. У грунті також відбуваються біологічні процеси, де під дією мікроорганізмів здійснюються розпад і біосинтез різних органічних сполук, унаслідок чого утворюються специфічні для грунту органічні речовини та мінерали. Ця особливість відображається в діяльності менеджера й проявляється у необхідності особливого ставлення працівників до засобів та предметів виробництва – землі, тварин, птиці, бджіл та інших живих організмів.

   Сільське господарство, більше ніж інші галузі народного господарства, залежить від кліматичних умов, що безпосередньо впливають на організацію виробництва та управління ним. Природно- кліматичні умови є визначальним чинником спеціалізації сільськогосподарського виробництва, а це зумовлює специфіку його організації.

   На відміну від промисловості, де зазвичай відбувається рух предметів праці, а знаряддя виробництва (машини, обладнання) сконцентровані в одному місці, у сільському господарстві рухаються знаряддя виробництва, а предмети праці – рослини та тварини – знаходяться на одному місці. Це впливає на формування виробничих витрат, оскільки зумовлює порівняно велику потребу в механізмах і затратах на переїзди й транспортування продукції, а також зумовлює певні особливості операційного менеджменту, пов'язані з необхідністю мінімізації витрат.

   У сільському господарстві частина виробленої продукції використовується у подальшому виробництві (певну кількість зерна, картоплі та іншої продукції залишають на насіння, для годівлі худоби; частина поголів'я тварин використовується для відтворення стада і т. ін.). Тому не вся вироблена в цій галузі продукція є товарною, що зумовлює особливості планування обсягів виробництва та розподілу продукції, а також організації виробничих процесів.

   На відміну від промисловості, в сільському господарстві робочий період не збігається з періодом виробництва, що пояснюється тим, що виробничий період тут – це час, коли процес здійснюється за безпосередньої участі людини й часу, що проходить під дією природних чинників. Така особливість сільського господарства накладає свій відбиток на процес організації виробництва і відповідно на прийняття управлінських рішень. Це стосується організації використання трудових ресурсів та розподілу робочого часу за місяцями і виробничими циклами.

   Сезонність виробництва у рослинництві – це виробничий процес, який має найвищу та найнижчу інтенсивність. Виробництво тут здійснюється за певними циклами – підготовка ґрунту до посіву, догляд за посівами, збирання урожаю.

   Рослинництво та тваринництво – взаємодоповнюючі галузі сільського господарства. Тваринництво не може розвиватися без кормової бази, а рослинництво – без органічних добрив, що надходять від галузі тваринництва. Паралельний розвиток обох галузей дозволяє раціональніше використовувати трудові та матеріальні ресурси.

Виробництво сільськогосподарської продукції і формування цін на неї здійснюються в умовах, наближених до досконалої конкуренції, тоді як ціни на ресурси для сільського господарства та на продукцію переробних галузей формуються в умовах недосконалої конкуренції.

   Певні особливості мають процеси формування і функціонування соціальної сфери в сільській місцевості, що проявляються у специфіці існування сільських громад, яке поєднує виробничі та соціальні проблеми.

 

2. Поняття франчайзингу

​

         Організація приватного підприємства на основі франчайзингу являє собою здійснення спільного підприємництва крупного, давно і успішно працюючого підприємства і великого приватного, тільки початківця. У цьому випадку велике батьківське підприємство (франчайзер) надає приватному підприємству (франчайзі) певні привілеї, наприклад, можливість використання технології, торгової марки, товарів, реклами, площ, частини свого ринку. Франчайзер виступає тут в ролі продавця досвіду, знань і можливостей. Ви починаєте справу, вже маючи репутацію і ім'я, але ваш успіх буде залежати тільки від вашої діяльності.

         Франчайзинг поєднує елементи оренди, купівлі-продажу, підряду, представництва, але в цілому залишається самостійною формою договірних відносин господарюючих суб'єктів, що мають статус юридичної особи.

         В економічній літературі, виданої в Росії, франчайзинг найчастіше називають комерційної концесією. Однак в Україні немає поки нормативно-правового акту, що визначає франчайзинг, немає і методологічної літератури, присвяченої особливостям його використання, хоча на практиці він вже застосовується. Так як комерційна концесія не розглядає найважливіші елементи франчайзингу - питання виробництва, то, мабуть, доцільно зберегти поняття франчайзингу в тому вигляді, в якому воно використовується в багатьох країнах Заходу. Там під франчайзингом подразумеваєтся спільна діяльність великого підприємства з низкою невеликих підприємств і окремими підприємцями по виробництву і реалізації продукції, робіт, послуг на основі угоди (договору).

 Переваги та недоліки системи контрактних відносин

         Основними типами франчайзингу є товарний, виробничий, діловий і конверсійний.

         Товарний франчайзинг являє собою розподільчу систему збуту товарів, вироблених франчайзером. Для такого типу франчайзингу в найбільшою мірою підходить продукція, яка має відому товарну марку і вимагає комплексу передпродажних і післяпродажних послуг.

         У цьому випадку франчайзі купує у великого підприємства право на продаж його товарів з її торговою маркою.

         При виробничому франчайзинг великі процвітаючі підприємства в ряді випадків видають ліцензії іншим підприємствам на використання їх технології, їх товарного знака або торгової марки продукції, яка запатентована або виробляється за допомогою патентованого процесу.

         Діловий франчайзинг має багато спільні риси з товарним франчайзингом і є найбільш популярним. Він звичайно являє собою видачу ліцензії на товарний знак і спосіб ведення роздрібної торгівлі товарами і (або) послугами і використання відповідного "Ноу-хау".

         Дочірній франчайзинг є порівняно новим та динамічним типом взаємин франчайзингу та передбачає організацію незалежного підприємництва під керівництвом франчайзера.

         Конверсійний франчайзинг почав розвиватися з появою на початку 70-х років франчайзингових програм по операціям з нерухомістю, а потім його в певній мірі використовували в ряді інших послуг (фінансових, оформленні інтер'єрів, торгівлі уживаними автомобілями, бухгалтерської звітності). Відбувалося перетворення (конверсія) так званої неселективною системи збуту (при якій виробник продає свою продукцію широкому колу оптових і роздрібних торговців) в селективні системи збуту. Останні характеризуються тим, що продукція продається тільки оптовим або роздрібним підприємствам, що працюють за системою франчайзингу.

         Основними видами франчайзингу є індивідуальний франчайзинг та регіональний (територіальний).

         При індивідуальному франчайзинг , що є найбільш поширеним видом, ліцензія (франшиза) продається на якийсь один вид діяльності.

         При регіональному франчайзинг створюються 2 -, 3-рівневі франчайзингові структури, що діють в певному регіоні (території) і мають єдине головне підприємство (єдиного франчайзера).

         Регіональний франчайзинг підрозділяється на різні підвиди:

- франчайзинг з володінням багатьма підприємствами - розвивається з індивідуального франчайзингу. У цьому варіанті франчайзер і франчайзі укладають контракт на регіональний розвиток бізнесу, у відповідності з яким - франчайзі має право відкрити свої підприємства в певному районі;

субфранчайзингу - головне підприємство - має контракт із франчайзі, який одночасно є субфранчайзером. Останній залучає інших франчайзі на основі контрактних відносин;

- розвивається франчайзинг відрізняється від субфранчайзингу тим, що низові франчайзі пов'язані контрактними відносинами як з субфранчайзером, так і з франчайзером. У відповідності з умовами контракту субфранчайзер зобов'язується підібрати і відповідним чином навчити індивідуальних франчайзі, надавати їм практичну і методичну допомогу і здійснювати контроль за їх діяльністю. У той же час франчайзер видає ліцензію (франшизу) безпосередньо індивідуальним франчайзі і має з ними прямі контрактні відносини.

         Система франчайзингу орієнтована на досягнення успіху всіма її учасниками. Переваги для франчайзера: - вигоди від широкого і швидкого розширення підприємництва без великих фінансових витрат; - можливість здійснення ефективного контролю над умовами реалізації своєї продукції та послуг; - отримання доходу у вигляді платежів роялті; - отримання додаткового прибутку за рахунок зниження витрат виробництва на одиницю продукції або послуги в результаті зростання масштабів виробництва.

         Участь у системі франчайзингу дає переваги і франчайзі, такі, як:

- можливість стати і залишатися самостійним підприємством; - право вести свою справу під торговою маркою, що має добру репутацію на ринку; - використання апробованої концепції підприємництва та маркетингу; - можливість отримання кваліфікованих управлінських консультацій від експертів у відповідній області; - зниження витрат на рекламу за рахунок організації спільної. діяльності; - отримання послуг головного підприємства, організації  навчання та підвищення кваліфікації кадрів.

         Однак можливості реалізації цих переваг залежать від багатьох умов і в першу чергу від іміджу франчайзера на ринку, науково-технічного рівня переданої франчайзі технології, якості вироблених товарів (робіт, послуг), характеру попиту на ці товари і стану конкурентного середовища. У всіх випадках для прийняття рішення про участь у системі франчайзингу або її поширенні на ті чи інші ринки і області підприємництва необхідна розробка бізнес-плану передбачуваної діяльності.

         Значним негативним аспектом франчайзингу є той факт, що, уклавши юридична угоду (договір) з головним підприємством, ви втрачаєте повну самостійність у своїх діях і повинні дотримувати прийняті на себе зобов'язання, іноді жорсткі стандарти, що сковують ініціативу, що обмежують територіальний ринок, асортимент, перераховувати частину прибутку за послуги, яких немає.

         Не всі названі аспекти франчайзингу можна віднести до недоліків, деяких взагалі може не бути. Але той, хто заздалегідь попереджений, завчасно.

Питання для контролю знань

1. Опишіть  особливості організації управління у формуваннях АПК.

2. Обгрунтуйте поняття франчайзингу.

3. Назвіть  та дайте характеристику переваг та недоліків системи контрактних відносин.